Привіт світ!

не соромно втратити розум
та соромно втратити сором
не страшно боятися смерті
та страшно посіяти смерть
бо в море стікають сльози
а з мертвих громадяться гори
і знов постають із мертвих
повітря вода і твердь
а заповідь була словом
і слово було – «любити»
( (Котрий день не можу позбутися цього вірша) )

А знаєте, що найцікавіше? Що весна все-таки прийшла... Більше того, де-не-де, власне кажучи, там де знаходиться ваш Хтосик, місцями вже майже літо.

І весні якось все-одно. Їй усе все-одно. І хоча наші предки кликали її, закликали, вогнища палили, їй ну абсолютно все-одно. Як все одно сонцю, що світить, щодня за розкладом, не зважаючи на наші зміни годинника. Так само як цвітуть кульбаби, наперекір всім газонокосаркам світу. І навіть не наперекір, а просто тому, що так має бути. Оця сама трава. що пробивається крізь асфальт, і не тому, що дуже їй кортить пробитися, а просто бо сталось їй так вирости, от вона і росте. І в цій наполегливості і спокої криється велика сила. У тому що Земля обертається навколо Сонця, і Усесвіт розширюється... І десь там Темна Матерія...

Природа вчить, що усе змінне і є насправді вічним, а все вічне є насправді плинним. І лише упірнувши у водограй змін та руху можна здобути гармонію, спокій та безсмертя.

Мрійливо здійснюються мрії, поступово,
втрачаючи поволі сенс.
Думки стираються від слова і до слова
Життя минає, як і кожна мить.
Душа не спить, а серце вже змовкає
І в унісон із гуркотом століть
Єдине що ніколи не зникає,
Це рух між золотом Землі
і миготливими зірками.

Люди бувають нерозумними,
нелогічними і егоїстичними.
І все ж люби їх!
Коли ти робиш добро, то люди
будуть звинувачувати тебе у затаєній
особистій користі і самолюбстві.
І все ж виявляй доброту!
Якщо ти досягнув успіху,
то в тебе може з’явитися багато
фальшивих друзів і справжніх ворогів.
І все ж досягай успіху!
Якщо ти чесний і відвертий,
то люди будуть обманювати тебе.
І все ж будь чесним і відвертим!
Те, що ти будував роками,
може буди зруйноване в одну мить.
І все ж будуй!
Люди потребують допомоги,
але вони згодом дорікатимуть тобі за неї.
І все ж допомагай людям!
Якщо ти досягнув безмежного щастя,
тобі будуть заздрити.
І все ж будь щасливим!
Добро, яке ти зробив сьогодні,
люди збагнуть завтра.
І все ж твори добро!
Ділись з людьми кращим, що в тебе є,
і цього ніколи не буде достатньо.
І все ж ділись найкращим!

Врешті-решт, ти зрозумієш,
що все це між тобою і Богом,
і що ніколи не було між тобою і ними.

Мати Тереза

Я завжди пишалась своїм вмінням не відчувати речі. Як тільки мені було не треба щось відчувати, я просто вимикала всі почуття, як головний біль. Це дуже зручно у важких стресових ситуаціях - така собі захисна реакція організму. З іншого боку, тут важко не передати куті меду. В певний момент перестаєш відчувати і хороше, і погане. Це і називається депресія. Стає нестерпно та беззмістовно, і головне, не знаєш чому. Здається це назавжди. Не маєш власної позиціі, втрачаєш своє я.

І от мені довелося відчути справжньої люті після довгого періоду заперечення самого її існування. Тоді я подумала, а чому я маю її задушити у собі? Чому мені не можна дозволити цій люті наповнити мене до краєчку, стікати із пальців, текти по землі і заповнити весь навколишній простір напруженим звоном? Для зручності інших? Для чого? Я лютувала на себе, я лютувала на весь світ за те, що він такий у цю мить... Мої думки стали гострими, точними і стрімкими, а потім прийшла тиша, кришталева ясність. І дивовижний спокій. Якимось чином цей всплеск почуттів надав мені поштовх рухатись уперед.

Відміняти почуття - це як приймати знеболювальні при виразці шлунка. Допомагає, але чи допомагає? Проблема, суть пробеми не вирішена. То може варто дозволити собі відчувати, те, що відчуваєш?

Чи все-таки емоції заважають і туманять розум?
Дуже цікаво, якби було створено штучний інтелект дорівнюваний до людського, то чи емоції проявились би, як компонента розуму? Чи це окрема річ?

Не питай мене про даремне.
Я відповім тобі з точністю до константи
моїх хвилинних почуттів.

У моєму житті чорна смуга. Це час, коли починаєш думати про те, що можливло варто змінити факультет, університет, країну і поїхати в Шао Лінь вивчати ушу. Період називається сесія.

Сьогодні відірвалась на якихось 10 хвилин від навчального процесу і вирішила почитати останні пости Костя Москальця. Це логічно привело мене до Гри в бісер, Гессе і Septem Sermones ad Mortous, Юнга. Почавши читати, розумію, що щось не так. Я просто не можу! Мозок, який звик обробляти інструкції, докуметацію, вікіпедію та публіцистику почав абсолютно все інакше сприймати. Не як літературний твір, прекрасну вигадку, гармонію форми та змісту, а як абсолютні істини, які треба вивчити та зрозуміти. Кожна думка автора автоматично оброблялась на предмет наявності логічності та звязку із іншими тезами, одночасно висувались сотні антитез - бо все ж таки цей текст не був написаний із метою донести знання. Художні образи не піддаються логіці. Розум почав протестувати і вириватися, бо це ж абсолютно нелогічно!

Мій дідусь не читає художню літературу і не дивиться фільмів. Сьогодні я нарешті зрозуміла чому. І це був лише наслідок недовгого існування у академічному режимі.

Здається тільки вчора підводила минулі підсумки...

Я казала, що рік для мене починається восени? Якось так сталось, що все нове починається восени. Але, наслідуючи соціальним умовностям, будемо святкувати сьогодні.

Так як і планувалось, цей рік був роком letting go. Місцями це сумно, страшно, але... захопливо! Мені довелося знайти і полюбити так багато всього, але водночас попрощатися та відпустити.

Водночас, зміни у навколишньому середовищі допомогли зрозуміти, хто я, де я, і для чого все це. Незважаючи на всю нетривкість реальності, і в великій мірі завдяки їй, зявилась дивна впевненість у майбутньому. Все буде добре!

Дякую всім тим, хто мене підтримував та допомагав, знаючи, що скоріш за все я ніколи не зможу віддячити. Дякую за цілу низку зустрічей та цікавих уроків!

З Новим Роком!

Перепост, про залежних від мережевого спілкування by gohatto_n.
( Про лайки... )

Кожного разу кладучи ложку меду в чай, згадую, як вмовляла тайванських чайних продавщиць зробти теплий чай з медом. Справа в тому, що мед втрачає свої властивості при високих температурах. І чесно кажучи, у мене склалось враження, що про це крім мого дідуся знає тільки весь Тайвань. Кожного разу декілька зайвих хвилин мені треба було пояснювати, що нічого страшного, я розумію всі страшні наслідки цього вчинку і беру відповідальність на себе. Якщо в мене виходило донести цю складну думку до дівчинки на тому боці, то до теплого чаю завжди додавалось почуття досягнення. Я досі не можу сказати, я купувала чай чи це відчуття...



到底是蜂蜜綠茶還是成就感?

фотка звідсіля

В моєму житті було занадто багато хорошого. Мені весь час щастить. На родину, на вчителів, на друзів... (Принагідно дякую Всесвіту і всьому іншому, що має до цього відношення!)

І все ж таки кожного разу, у рамках планового левел-апу продовжуєш йти із зони комфорту. Кидаєш не тільки оточення, не тільки спосіб життя і людей. Кидаєш передусім всі можливості, які не збулися. Але вони ніколи не втрачають своєї магічної влади над тобою. Життя складається великою мірою із того, що відбулося. Але також, ньому завжди присутнє те, чого ніколи не було.

Ці думки крутилися у мене у голові і дивовижним чином перетнулися із Пратчетом, "Equal Rites". (До речі, якщо хтось розуміє яке значення цієї гри слів - розкажіть!) Відмова від магії була потужнішою за використання магії. Відсутність речей - це просто інша суть присутності. Я знаю, що ми живемо не на Диску, і черепахи там нема... Але, принаймні у сенсі накопичення життєвого досвіду правило наче працює.

Можливіть замкнути коло, і сказати собі, що тепер у мене нема можливості щось зробити просто підкреслює те, що інакше відбувається повільно і, можливо, неусвідомлено.

Усі прекрасні речі, які зі мною сталися, і ті, що не сталися, постійно нагадують мені про рішення, які я приймаю. І впливають на мою впевненість, що я знаходжусь у правильному місці у правильний час, тихо підмиваючи рішучість і волю.