tuitikki: (Білочка!)
За результатами пробного зовнішнього незалежного тестування я знаю історію трошки більше ніж наполовину за умов підвищеної температури тіла (пом'якшуюча обставина).
tuitikki: (Трояндочка)
Дякую Олексі та Машуті за чудову командну роботу!!!

Дякую Турніру Юних Хіміків за актуальну проблему, котра надихнула нас на цей проект.
Дкую яблукам за заголовок
Дякую Міхайльовій Лені за яблучну кислоту.
Хивренку з КНУ за кверцетин.
Дякую Андрію за сорочку!)))
Дякую Нагорній Оксані та поліграфії "Твій Формат" за чудовий стенд.
Дякую Наталії Василівні Дружиніній за її впертість і за готовність нас шпиняти. Без цього ми б просто не пішли на Інтел.
Особлива вдячність Наталії Іванівні Шульгі за цінні поради, завдяки яким ми отримали перше місце.
Дякую організаторам конкурсу Intel ISEF за чудово проведений час!
Спонсорам за нову клавіатуру та дуже круту футболку.
Всім учасникам з якими мені довелось спілкуватися за чудову компанію та достойну конкуренцію.

Дякую журі конкурсу за кропітку роботу і допомогу, та за те, що вони схаменулись і не послали нас в Америку!!!)))

перемога!!!
tuitikki: (вона соромиться)
Граф
може бути різним
Він може бути дезорієнтованим
(на місцевості?),
чи ні...
а точніше неорієнтованим,
а також зваженим
(у своїх рішеннях
чи на вагах?)
Чи незваженим.
Далі, у нього є Кості
(чи я там з англійської bone?..)
а також Вершини
(чи вершники?)
І те
і друге
можна видаляти
і створювати.
Навіщо це менi?
Справа в тому, що
саме за такого графа
можна отримати 12
від Графині графів.
tuitikki: (Білочка!)
 я відкрила це віконце, бо ще вчора думала, як багато насправді сюди можна було б написати. Але так сідаєш і всі думки разом пропадають чи здаються безглуздими чи наївними. І так насправді завжди. виникала ідея писати підсумок кожного тижня, але справді, кому то було б цікаво? Чи те що останнім часом я багато слухаю бітлів. Ну так я подумала, що нехай. Хай собі трошки повисить віконце. А я тим часом попрацюю - ану щось розумне прийде в голову.

Сьогодні безнадійно намагалася десь видобути алгоритм бекртрекінгу - одного з методів динамічного програмування, але насправді виявилося що інтернет в цьому відношенні доволі тупенький. Мабуть, тому що це насправді мало кому потрібно, а кому треба, то йому розкажуть. Прийшлося скористатися ставшими вже дещо старомодними джереласми знань - книжками. тут, мабуть кожен подумав про великі глянцеві фоліанти, "програмування на Паскаль" , "мова Паскаль - просто". але ні. 
Насправді у мене під ліктьовим суглобом верхньої вільної кіцівки лежать маленькі гарненькі книжечки - Вирт, "Алгоритмы и структуры даных", 1986, Прайс, "Програмирование на языке Паскаль", 1983 і "Учитесь програмировать", Джонсон, 1985. Перша виявилась найкориснішою, остання щоправда, не має мого предмету, бо дає тільки основи, але по-моєму для середньостатистичного школяра вона б спокійно підійшла, якби він не відвертався з прищуреними очима та зморщеним носом від таких древніх книжечок. 
Так пожовтілі листочки докладно розповідають про алгоритми з поверненням (Back Track), рекурсивні алгоритми та стеки з чергами. Насправді ж те що ми вивчаємо як основи було написано в 50-60х роках і його спокійно можна вивчати із старих книжок. Наприклад алгоритм швидкого сортування методом злиття був винайдений Джоном фон Нейманом (автор основ архітектктури компютера) у 1945 році. Я не кажу про сам синтаксис, але ж математика не змінилася. Єдине що засмучує - ми всі відвикли читати спокійно, не поспішаючи. От і я не можу себе змусити прочитати потрібні розділи від а до я.  Зараз і вивчаю. Цікаво!
tuitikki: (Білочка!)

 Кажуть, що це дурне свято... Кажуть, що не варто запозичувати чужі традиції...Кажуть, і своїх свят забагато...

У мене в школі це було дуже красиве свято. Бо школа наче була англійська і ми "долучалися до традицій". Ну і так вийшло що я не вважаю це свято дурним. І не вважаю що це щось надзвийчайне. Позаминулого року цей день був взагалі жахливим - мене тошнило, у мене боліла голова, був залік з алгебри, були відбори і жодного друга в школі. Мені було наплювати з високої башти на валентинки, самого Валентина і всіх закоханих заодно. Якщо чесно мені на все було наплювати. Минулого року просто це свято пройшло мимо. Якось пробігло, хвостиком метнуло - я й не помітила. Цього року теж нічого надзвичайного - просто прогулялася містом бо носила передачу до мами на роботу. Ну і що, приємно, не тільки в цей день, а просто приємно бачити дівчат з квітами, хлопців з квітами, що ще мають бути врученими, дітей з сердечками, щасливі пари, що прогулюються на вулицях за тримаючись за руки. Ну і заздрісні погляди жіночок у метро на мої тюльпани, куплені просто так моєю ж мамою. Ну що ж мені теж було б приємно отримати оберемок тюльпанчиків в цей день - кожному було б приємно. 

По-моєму це хороша нагода згадати про все красиве, чудове, хороше, що є у нашому житті. Про те, як нам пощастило з людьми навколо, як добре, що вони є. Так, правильно, кожен день памятати треба. Але у кого таке виходить!? От то-то й воно...



***
 I see trees of green, red roses too
 I see them bloom for me and you
 And I think to myself, what a wonderful world

 I see skies of blue and clouds of white
 The bright blessed day, the dark sacred night
 And I think to myself, what a wonderful world

 The colours of the rainbow, so pretty in the sky
 Are also on the faces of people going by
 I see friends shakin' hands, sayin' "How do you do?"
 They're really saying "I love you"

 I hear babies cryin', I watch them grow
 They'll learn much more than I'll ever know
 And I think to myself, what a wonderful world
 Yes, I think to myself, what a wonderful world

tuitikki: (Сова)

  <<якшо уявити собі френд-лєнту не стрічкою, а сіткою, у вигляді багатоквартирного будинку, то багато цікавіше буде спостерігати за мешканцями.
одні постійно стовбичать у вікнах, інші світла не вмикають і роблять вигляд, шо на канікулах, або переїхали. з присутніх хтось вирощує піларгонії, годує пташок, відкриває вікна ширше, щоб демонструвати свої гарні шпалери, співає, стукотить дисертацію машинкою, влаштовує гулянки, запрошує натовпи, постійно сушить на вікні ліфчики, пече пироги, удає партизана неіснуючої боротьби, дивиться кіна, сексу я, правда, ще не бачила, але якісь тіні за шторами трапляються.
і я не знаю, чи подобається мені такий вуаєризм. вудчуття, шо ти модератор будинку оманливе. вікна відкриваються тільки настільки, наскільки хочуть власники. покричати їм у вікна шось типу: ей, чувак, мене дратують твої піларгонії, або зроби голосніше - ні до чого не приводять. це все одно спілкування добровільних в"язнів своїк кліток. факт, що ти власноручно можеш додавати або висіляти мешканців також нічого не міняє. це тільки функція консьєржки.
лишається тіки або потурати далі своїй звичці підглядання, або знайти їй заміну у вигляді іншої поганої звички.
і поки моя самодостатність безнадійно б"ється з ненажерливою цікавістю, мою увагу привернув один новенький.
він заїхав нещодавно до корпусу молодих та творчих.
але про нього трохи згодом, коли повернусь
(це буде мило!)>>

[info]shisa_ua 

  Розгрібала меморіз. І знайшла таку чудову річ. Не могла стриматись, щоб не запостити. 

_____

  Сьогодні захистила МАН. Отримала море "задоволення" вислуховувати народ, котрий, схоже, то і роботу свою вруге бачить. Писати про СНІД і не знати що таке ретровіруси і зворотня транскриптаза. Писати про ренгенографію кисті руки і не знати що таке епіфіз і діафіз. Казати, що ендокринна функція нирок - кровотворення. При роботі про кон'юктивіт не знати інкубаційного періоду. І море іншого! Навряд чи всі, хто побачить ці записи володіють цими знаннями, але ж ви не пишете наукову роботу по відповідним темам! Як сказав один хлопець на форумі : "У вас жахливі аккорди. Я теж не вмію підбирати акорди, але ж і не берусь!". 
  Мабуть і не діти винні у такій ситуації. Навіщо вчителі дають писати їм такі роботи. Мабуть, в кожному випадку ситуація різна. Але навіщо? 10 хвилин сорому і нерви?

tuitikki: (Сова)
 Так, я знаю, що багато усього сталося за цей час. Так, я знаю, що пишу якісь особисті дрібниці, у той час, як змінюються глобальні речі. Та просто я згадую про свою незначність, чи краще невпливовість, і мені тоді здається, що насправді я не можу судити такі маштабні речі з свого погляду, що можливо, я надто все ускладню, чи навпаки покажу надто спрощено. І мені, не дивлячись на те, яке враження могло скластися з мого монологу, здається, що все-таки не  слід писати про речі, в яких я не почуваю себе обізнано та компетентною.

Тож перйдемо до цих самих дрібниць))

Сьогодні я зірвалася зі школи в 15:45 (скоріше втекла від нашого завуча з організаційної роботи, а простіше для знаючих - РИБИ)  і полетіла в КМЦ Могилянки, натхненна можливістю потрапити на шаровий концерт Піккардійської Терції. Після декого телефонного виясняння яким раком пройти до нього вияснилось , що КМЦ, це та бандура у радянському бетонному стилі, яку я знаю уже давно. Потім очікуючи, що на мене під час спроби туди прорватися, нападе озброена група людей охорони(десь так це описував мій братик))) я визвонила уже згаданого вище члена моєї родини, щоб він мене провів у актову залу. Після успішного взяття могилянки штурмом при повній відсутності опору)) я таки потрапила на місце очікуваного діяння. По дорозі ми підхопили братового друзяку з Франківська і помчали на якийсь 9(соромно близький!) ряд, де три місця відповідно тримали рюкзак, куртка і сумка мого брата.
Ну і власне почали приймати участь у святкуванні 392 річниці КМА. Найяскравішим моментом став вихід Брюха: зал встав і несамовито плескав ще до того, як Почесний Президент щось встиг сказати. Заспокоїлись ми лише тоді як Брюх у своєму всім знайомому  "дідморозововському" стилі збентежено промовив "Ну сідайте вже...". Бідний Квіт! Він завжди буде стояти у тіні свого великого попередника. Брюха вдягли в професорські шмотки, наділи на нього Клейнод Почесного Президента, він сказав кілька потрібних та гарних слів і принявся за своє улюблене заняття - розказування байок (я зовсім не ставлю під сумнів їхню дійсність, я лише наголошую на своєрідності форми та виконання!). У даному випадку він розказував про те, як добували вони стільці на першу презентацію КМА. Повторювати не буду цю байку, бо у моєму виконанні вона виглядатиме блякло та непереконливо. А взагалі варто б уже видати могилянцям брошурку "Байки Брюховецького, або повчальні історії із життя КМА, не позбавлені гумору". Може варто задуматись?
Далі наче не було нігого незвичного, хіба що варто вімітити, як мило та лаконічно висловилась представниця "Тетра-Пак", після вручення їй сертифікату "Благодійник року". А, так, як я могла забути: ведучим усього цього був Захарійченко. Ну і звичайно було доволі багато приємних (читай ненудних) моментів, які можна зрозуміти лише у контексті.
Отже саме мета моїх відвідин - концерт Піккардійської Терції. Ще під час численних нагороджень та відзнак можна було побачити чорно-білих "пікардійців", що нетерпляче виглядали з-за лаштунків. Потім...

* Слухайте мене репресують, тому не можу дописати, завтра буде концерт. Допишу "Потім..." )) *
tuitikki: (Первісна людина)

Треба розказати трошечки про поточні події, мені здається. 

У суботу-неділю був тузльот у ліцеї. Це для тих, хто вчився у 145 ліцеї, зрозуміло, а для інших я поясню.

Щоосені у якусь суботу уся школа вибирається у невеличкий похід. 8-9 класи тільки на день, а 10-11 можуть лишитися на ніч. Там відбувається безліч цікавого. Біатлон знань(учні бігають, відповідають на питання, долають перешкоди, ставлять палатку), СТМ(Спортивно тур маршрут), конкурс кашоварів, плакатів, реклами приготованої страви, та ін. Це виключаючи всілякі учнівські забавки: ігри, волейбол, традиційний, для таких випадків, спів під гітару, хованки у лісі, застосування спортивно-туристичного орієнтування на практиці(простіше кажучи, заблукав у лісі - знайди дорогу назад:), сидіння у кущах романтичних пар тощо.

Все пройшло гладко - у нашого класу перше місце по біатлону, третє по перетягуванню канату та рекламі.
Єдине, що мене засмутило - це те, що все пройшло аж надто по плану. Надто тихо та чинно. Не було істеричного сміху та сліз, веселих жартів та співів. Незнаю в чому справа. Може з віком ми усі нуднішаєм?

***

У Бредбері у його 451 по Фаренгейту є непримітний, але цікавий момент. Незвичайна дівчинка, що говорила з пожежником мотерла йому підборіддя кульбабкою: "Якщо воно стало жовтим - це значить, що ти в когось закоханий... Як прикро, ви ні в кого не закохані". Я тільки зараз зрозуміла, що малося на увазі. 
Щоб бути живим треба бути трішки закоханим.

***

Читаю "Войну и Мир" і "Гобсека" одночасно - Гобсека у транспорті( бо маленька книжечка), а Войну и Мир дома.
 
Коли я перейшла до нової учительки, виявилося що я не шарю інформатику. Але я постараюсь і все буде ОК!

Ну, бувайте. Аж сама здивувалась, що таку громадину написала.

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:46 am
Powered by Dreamwidth Studios