tuitikki: (вона соромиться)


Коли від людини залишається лише її минуле, вона звільняється від потреби створювати майбутнє й покидає своє робоче місця.
Трохи журливо, трохи дощить.
Всі вірять, що ТАМ їй буде краще, я вірю теж.
Все так, як має бути.
І довгі тіні, і весняний дощ, і віра у те, що ще багато незробленого майбутнього
, і серпневі яблука і тихі очі вересневого неба.
Все так як має бути і саме це навіює тугу, абстракту тугу за чимось, що давно забула і ніяк не можу згадати.

усе звідси - http://smugasta.livejournal.com/71174.html>

[livejournal.com profile] smugasta

tuitikki: (Білочка!)
Потрапила мені до рук збірка оповідань (чи так званих казок) італійського філософа Брунно Ферреро “Сорок казок у пустелі”. На перший погляд - це звичайні, (я б сказав навіть прості) оповідання. Трохи дивні і, навіть, деякі спочатку незрозумілі. Але якщо добре вдуматись, то з короткої оповіді можна для себе дещо почерпнути.
Отже, одна із казок, яка називається “СКАЖІТЬ ЦЕ РАНІШЕ”.

Він - високий, плечистий, сильний. Голос у нього гучний, поводиться впевнено. Вона - жінка ніжна, тендітна. Побралися.
Він постачав їй усе, вона дбала про дім, виховувала дітей. Діти виросли, одружилися і пішли від них. Так буває завжди.
Але діти вже не потребували їхньої допомоги, жінка перестала усміхатися, почала худнути, зблідла… Вона не могла їсти, не могла ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні.
Її оглядало багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби.
Останній спеціаліст відвів чоловіка убік й обережно сказав:
- Я думаю, що ваша дружина не хоче більше жити.
Чоловік не сказав ані слова. Пішов, сів біля ліжка дружини, взяв її знекровлену руку і впевненим голосом сказав:
- Ти не помреш!
- Чому? - тихо спитала вона.
- Тому що я потребую тебе! - відповів чоловік.
- А чому ти не сказав мені цього раніше? - запитала жінка, і її очі заблистіли.
Від тієї хвилі хвора почала видужувати. Вона знову стала жвавою і веселою. А лікарі і далі визначають її хворобу і питають, які ліки принесли таке швидке зцілення.

Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Не думай: «Моя мама, мій син, моя дружина вже знають про це». Чи тобі би надокучило чути такі слова: «Я тебе люблю»?
Стисни руку тієї особи, яку любиш, і скажи, хоч очима: “Ти мені потрібний! Я люблю тебе!”.
Любов - це життя. Є земля живих і земля мертвих. Їх відрізняє любов.

Чесно зізнаюся це звідси. Але зі мною часто буває, що я не можу сказати краще а сказати то хочеться!
tuitikki: (Білочка!)

 Кажуть, що це дурне свято... Кажуть, що не варто запозичувати чужі традиції...Кажуть, і своїх свят забагато...

У мене в школі це було дуже красиве свято. Бо школа наче була англійська і ми "долучалися до традицій". Ну і так вийшло що я не вважаю це свято дурним. І не вважаю що це щось надзвийчайне. Позаминулого року цей день був взагалі жахливим - мене тошнило, у мене боліла голова, був залік з алгебри, були відбори і жодного друга в школі. Мені було наплювати з високої башти на валентинки, самого Валентина і всіх закоханих заодно. Якщо чесно мені на все було наплювати. Минулого року просто це свято пройшло мимо. Якось пробігло, хвостиком метнуло - я й не помітила. Цього року теж нічого надзвичайного - просто прогулялася містом бо носила передачу до мами на роботу. Ну і що, приємно, не тільки в цей день, а просто приємно бачити дівчат з квітами, хлопців з квітами, що ще мають бути врученими, дітей з сердечками, щасливі пари, що прогулюються на вулицях за тримаючись за руки. Ну і заздрісні погляди жіночок у метро на мої тюльпани, куплені просто так моєю ж мамою. Ну що ж мені теж було б приємно отримати оберемок тюльпанчиків в цей день - кожному було б приємно. 

По-моєму це хороша нагода згадати про все красиве, чудове, хороше, що є у нашому житті. Про те, як нам пощастило з людьми навколо, як добре, що вони є. Так, правильно, кожен день памятати треба. Але у кого таке виходить!? От то-то й воно...



***
 I see trees of green, red roses too
 I see them bloom for me and you
 And I think to myself, what a wonderful world

 I see skies of blue and clouds of white
 The bright blessed day, the dark sacred night
 And I think to myself, what a wonderful world

 The colours of the rainbow, so pretty in the sky
 Are also on the faces of people going by
 I see friends shakin' hands, sayin' "How do you do?"
 They're really saying "I love you"

 I hear babies cryin', I watch them grow
 They'll learn much more than I'll ever know
 And I think to myself, what a wonderful world
 Yes, I think to myself, what a wonderful world

tuitikki: (Сова)

  <<якшо уявити собі френд-лєнту не стрічкою, а сіткою, у вигляді багатоквартирного будинку, то багато цікавіше буде спостерігати за мешканцями.
одні постійно стовбичать у вікнах, інші світла не вмикають і роблять вигляд, шо на канікулах, або переїхали. з присутніх хтось вирощує піларгонії, годує пташок, відкриває вікна ширше, щоб демонструвати свої гарні шпалери, співає, стукотить дисертацію машинкою, влаштовує гулянки, запрошує натовпи, постійно сушить на вікні ліфчики, пече пироги, удає партизана неіснуючої боротьби, дивиться кіна, сексу я, правда, ще не бачила, але якісь тіні за шторами трапляються.
і я не знаю, чи подобається мені такий вуаєризм. вудчуття, шо ти модератор будинку оманливе. вікна відкриваються тільки настільки, наскільки хочуть власники. покричати їм у вікна шось типу: ей, чувак, мене дратують твої піларгонії, або зроби голосніше - ні до чого не приводять. це все одно спілкування добровільних в"язнів своїк кліток. факт, що ти власноручно можеш додавати або висіляти мешканців також нічого не міняє. це тільки функція консьєржки.
лишається тіки або потурати далі своїй звичці підглядання, або знайти їй заміну у вигляді іншої поганої звички.
і поки моя самодостатність безнадійно б"ється з ненажерливою цікавістю, мою увагу привернув один новенький.
він заїхав нещодавно до корпусу молодих та творчих.
але про нього трохи згодом, коли повернусь
(це буде мило!)>>

[info]shisa_ua 

  Розгрібала меморіз. І знайшла таку чудову річ. Не могла стриматись, щоб не запостити. 

_____

  Сьогодні захистила МАН. Отримала море "задоволення" вислуховувати народ, котрий, схоже, то і роботу свою вруге бачить. Писати про СНІД і не знати що таке ретровіруси і зворотня транскриптаза. Писати про ренгенографію кисті руки і не знати що таке епіфіз і діафіз. Казати, що ендокринна функція нирок - кровотворення. При роботі про кон'юктивіт не знати інкубаційного періоду. І море іншого! Навряд чи всі, хто побачить ці записи володіють цими знаннями, але ж ви не пишете наукову роботу по відповідним темам! Як сказав один хлопець на форумі : "У вас жахливі аккорди. Я теж не вмію підбирати акорди, але ж і не берусь!". 
  Мабуть і не діти винні у такій ситуації. Навіщо вчителі дають писати їм такі роботи. Мабуть, в кожному випадку ситуація різна. Але навіщо? 10 хвилин сорому і нерви?

tuitikki: (Мавка)
Завжди є можливість подумати, що все не так...

Щоб більше написати, треба більше подумати, а я поки не в формі і не в часі.

Але ж, насправді, все може виявитись зовсім інакшим...
tuitikki: (Котик)
пішли зі мною - десь покавокурим
у небо втуплюючи погляд кавокарний
залиш тім юним старооким курвам
видихувати винні перегари
подумати - то скількі нам лишилось
життя півжмені може дрібка слави
і все обман - чи щось було чи снилось
рука здригнулась і горня розбилось
змішавши долю в чорній гущі кави


БАСКи
tuitikki: (Котик)
Продовжуючи дивну традицію виставляння чужих віршів.

Цей вірш я знаю уже більше року. (Був випадково знайдений на глюкавому сайті української поезії.) Він здається надто песимістичним, але не зважаючи на це він мене зачарував. Своєю теплотою, мабуть.

Загорнись у мій плащ... і послухай як десь
буде Шуберта грати зчудований знайда.
Він все грає... Стікаються сутінки-зайди.
В капелюсі ж його лише купка монет.
tuitikki: (Котик)
листя птахами невмілими
падає з криком і матами
у відчай і трохи в екстаз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз
зітхаєш літАми і лІтами
втіхами втомами втратами
може останній вже раз
осінь танцює вікнами
осінь танцює автами
осінь танцює джаз

БAСКи
І ще...
tuitikki: (Default)

Ночь, улица, фонарь, аптека,

Бессмысленный и тусклый свет.

Живи еще хоть четверть века -

Все будет так. Исхода нет.


Умрешь - начнешь опять сначала

И повторится все, как встарь:

Ночь, ледяная рябь канала,

Аптека, улица, фонарь.



А. Блок 10 октября 1912

Під цей вірш хочеться кудись бігти, здається, що комусь потрібна допомога. Колись я чула від своєі вчительки по заруб літ(класі в 5-ому) лише перший рядок, лише зараз я найшла решту частину вірша.

tuitikki: (Default)

народжені померти пишуть вірші 
народжені померти їх читають 
без винятку - чи праведний чи грішний 
народжені померти помирають 
народжені померти ходять в гості 
народжені померти їх стрічають 
чи на війні чи просто так зі злості 
народжених померти убивають 
народжені померти косять квіти 
щоб класти їх померлим на могили 
народжених померти люблять діти 
яких вони померти народили 
народжені у старості вмирати 
народжені вмирати молодими 
за мить до смерті будемо кохати 
за мить до смерті будемо живими

Богдан Скаврон

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:46 am
Powered by Dreamwidth Studios