tuitikki: (Котик)
Добровільне заслання

Вино прожене темряву -
в кишені впадуть пелюстки.
Я пяний вийду в плавання до місяця
птахи підуть зі мною, може й люди.

Лі Бо




Мої руки дійшли до рисового паперу. Каліграф із мене ніякий, але яке задоволення їх писати! Ось ті печатки - моє імя.

І на останок. Китайська поезія не перекладається. Вони створюють красиві образи просто нанизуючи поняття, мов намистинки. Відповідно, там годі знайти речення. У них є навіть список усталених поетичних виразів. Те, що нагорі дуже вільний переклад людини котра не шарить китайську.
tuitikki: (Default)
Про чай. який повільно холоне на столі протягом зимової ночі) )
tuitikki: (Котик)
[livejournal.com profile] smugasta може вважати що це про неї)

Риби

Jan. 5th, 2009 07:54 pm
tuitikki: (Default)
Дописала якраз перед новим роком. Це як виконання обіцянки - з літа пишу. Особливість писанки в тому, що на ній немає нічого крім риб. Саме тому це побажання здоров'я, здоров'я, здоров'я і великого здоров'я)

писанка з рибами ЗІ: Вона тарахкотить. Це вважається великою вдачею!!!

tuitikki: (Котик)

З цим переведенням у мене вдома повний єралаш! На компютері 11:00, мобільник стверджує, що 13:04, годинник у кімнаті, слава богу, 12:04, і на кухні також 12:04. 

Відсипалася сьогодні. Тільки снилися сни, тому в плані висипання не все пройшло гладко.

А ще натрапила на те, що мала б викласти ще дуже дуже давно - аж на початку жовтня.

Осінь уже стала теперішнім. Так, колись було літо, і ми напевне знаємо, що потім буде зима. Але як можна уявити собі ці абстрактні поняття, коли усю нашу свідомість затягнула у свій полон осінь. Затягла вранішнім туманом минуле, а дощовою мрякою – майбутнє. Коли , здається, ніколи й не було нічого ішого, крім саме цих трьох краплинок дощу на віконному склі, саме цього запаху кави, і саме цього веселого сміху у повітрі. Місто накрилося різнокольоровими парасолями, вкуталося у шарфики і чекає. Чекає миті, коли останній промінь сонця покине небо і віддасть його ночі, блакитній та по осінньому оксамитовій ночі. Чекає, аби нарешті сховатися у себе вдома від усепроникаючої осені, вкритися теплими ковдрами і дивитися сни – сни про літо.

 
tuitikki: (Сова)
 Так, я знаю, що багато усього сталося за цей час. Так, я знаю, що пишу якісь особисті дрібниці, у той час, як змінюються глобальні речі. Та просто я згадую про свою незначність, чи краще невпливовість, і мені тоді здається, що насправді я не можу судити такі маштабні речі з свого погляду, що можливо, я надто все ускладню, чи навпаки покажу надто спрощено. І мені, не дивлячись на те, яке враження могло скластися з мого монологу, здається, що все-таки не  слід писати про речі, в яких я не почуваю себе обізнано та компетентною.

Тож перйдемо до цих самих дрібниць))

Сьогодні я зірвалася зі школи в 15:45 (скоріше втекла від нашого завуча з організаційної роботи, а простіше для знаючих - РИБИ)  і полетіла в КМЦ Могилянки, натхненна можливістю потрапити на шаровий концерт Піккардійської Терції. Після декого телефонного виясняння яким раком пройти до нього вияснилось , що КМЦ, це та бандура у радянському бетонному стилі, яку я знаю уже давно. Потім очікуючи, що на мене під час спроби туди прорватися, нападе озброена група людей охорони(десь так це описував мій братик))) я визвонила уже згаданого вище члена моєї родини, щоб він мене провів у актову залу. Після успішного взяття могилянки штурмом при повній відсутності опору)) я таки потрапила на місце очікуваного діяння. По дорозі ми підхопили братового друзяку з Франківська і помчали на якийсь 9(соромно близький!) ряд, де три місця відповідно тримали рюкзак, куртка і сумка мого брата.
Ну і власне почали приймати участь у святкуванні 392 річниці КМА. Найяскравішим моментом став вихід Брюха: зал встав і несамовито плескав ще до того, як Почесний Президент щось встиг сказати. Заспокоїлись ми лише тоді як Брюх у своєму всім знайомому  "дідморозововському" стилі збентежено промовив "Ну сідайте вже...". Бідний Квіт! Він завжди буде стояти у тіні свого великого попередника. Брюха вдягли в професорські шмотки, наділи на нього Клейнод Почесного Президента, він сказав кілька потрібних та гарних слів і принявся за своє улюблене заняття - розказування байок (я зовсім не ставлю під сумнів їхню дійсність, я лише наголошую на своєрідності форми та виконання!). У даному випадку він розказував про те, як добували вони стільці на першу презентацію КМА. Повторювати не буду цю байку, бо у моєму виконанні вона виглядатиме блякло та непереконливо. А взагалі варто б уже видати могилянцям брошурку "Байки Брюховецького, або повчальні історії із життя КМА, не позбавлені гумору". Може варто задуматись?
Далі наче не було нігого незвичного, хіба що варто вімітити, як мило та лаконічно висловилась представниця "Тетра-Пак", після вручення їй сертифікату "Благодійник року". А, так, як я могла забути: ведучим усього цього був Захарійченко. Ну і звичайно було доволі багато приємних (читай ненудних) моментів, які можна зрозуміти лише у контексті.
Отже саме мета моїх відвідин - концерт Піккардійської Терції. Ще під час численних нагороджень та відзнак можна було побачити чорно-білих "пікардійців", що нетерпляче виглядали з-за лаштунків. Потім...

* Слухайте мене репресують, тому не можу дописати, завтра буде концерт. Допишу "Потім..." )) *

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 19th, 2017 06:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios