tuitikki: (Лаванда)
IMG_20130930_015641

Для мене завжди осінь - це початок року. Просто так вже сталось, що для мене все нове починається восени. Таким чином  - день народження і є справжнісінький Новий Рік!

Цей журнал колись став для мене відправною точкою усвідомленого дорослішання. Допоміг розуміти себе і навчитись розуміти інших. Тому кожен наступний рік мого життя важливий для цього ЖЖ.

У новий рік люди підводять підсумки та будують плани. З планами у мене як завжди не дуже, а підсумки - це я можу!

Підсумки? )
tuitikki: (Красива-сумна))
І все таки те, чим я займаюсь здається мені жахливо далеким од життя. Ну нащо комусь мої програмки і ДНС сервера? Чомусь я захопилась компютерними науками - зовсім не мій напрямок. Але шість років програмування і літо проведене у чистому компютерному середовищі даються взнаки. Не правильно, я, як інженер, не можу конкурувати із справжніми знавцями компютерних наук. Вони завжди будуть кращі від мене. 

І ще знов задумуюсь над тим, що в Україні я могла вступити практично будь-куди і закінчити універ на відмінно. Як місцеві Тайванські відміннички. Натомість сиджу десь далеко із геть собі середненькими оцінками. Беее...
 
***

Останнім часом розспілкувалась із руммейтками. Ми живемо вчотирьох: я, Катя, Ру-ї і Сяо-чен. Один знайомий китаєць з Лос-Анджелесу написав що це через 緣份. http://www.mdbg.net/ переклав як "fate or chance that brings people together / predestined affinity or relationship / (Budd.) destiny". Задумалась. Є про що. 

З іншого боку є симпатичні мені люди, які просто проходять повз мене не зачіпаючи. Тут немає 緣份.
tuitikki: (чайник)
Знову лягла спати дуже пізно. Знову цілий день намагалась робити щось та вчитися, але так нічого і не зробила, цілісінький день розмінюючись на дрібниці.

(Згадалось:
Крізь гамір дня незмінне завжди,
Заснеш,
заснеш без зір, поете,
життя на звуки розмінявши,
мов золото в дрібні монети.)


От так день за днем. І тоді вже й не можеш собі дозволити відпочинок, бо навіть не зрозуміло, чому маєш почуватись втомленим, нічого не робивши. Ближче до ночі, покопавшись у собі, розумію, що, мабуть, я не можу зосередитись на чомусь складному, але необхідному, просто тому, що я не хочу зосереджуватись на реальності. Від того, що ця реальність мені не подобається такою як вона є (а кому подобається?). Ну а це вже втрата набутих позицій. Приймати те що є - необхідна умова щастя, змін та розвитку. А виходить, що я відвертаюсь від усього і весь час поринаю у мрії про те, що буде, було або могло б бути. Постійне незадоволення своїми знаннями, здібностями, "відсутністю часу", втомою, навіть зростом! Життя може і не цукерка, але ж не жити у власних думках -це навіть нудно. Зрештою, "Ну хіба хтось казав тобі, що буде легко?"

Написала цю всю рефлексію і думаю, а може просто виспатись?
tuitikki: (Default)
Світ прекрасний у своїй непостійності. Ця думка зазвичай усвідомлюється найяскравіше при погляді на весняний цвіт. Якби все цвіло вічно, хіба ми б це помічали чи дивувались? Відчуваю, які криві та незграбні мої слова. Цікаво, думки також стають незграбніші, разом з мовою? Якщо так, це погані новини...

Ну власне, до чого все це.  Кость Москалець чудово пише. І, чесно кажучи, від цього ще менше хочеться показувати власні блоготворчі навички.

А поки у вас летять пелюстки абрикосів, вишень та інших Rosacea, а в нас летить традиційний тайванський весняний дощ, у мене зламався ноутбук, а тому я сиджу у лабораторії і періодично втрачаю терпіння від шуршання китайців навколо. Ще один іспит попереду. Це два попереду.
tuitikki: (Красива-сумна))
Когда ты загнан и забит
Людьми, заботой иль тоскою;
Когда под гробовой доскою
Все, что тебя пленяло, спит;
... )
Ты все благословишь тогда,
Поняв, что жизнь - безмерно боле,
Чем quantum satis* Бранда воли,
А мир - прекрасен, как всегда.


А.Блок


tuitikki: (дівчина у капелюci)
Посвята у Могилянці. Присяга під дощем. Я віртуальна другокурсниця без жодної оцінки. Буває ж!
Знову зробила собі академвідпустку. Вночі написала професору в Університет просьбу написати документ про те, що я справді студентка у Тайвані. Вранці уже все зроблено з підписом і печаткою - це просто прекрасно!

Все навколо так швидко міняється. А я наче морський огірок лише час від часу піднімаю голову щоб відреагувати. Наче це мене і не стосується. Пройшло ще одне літо, а з ним почався новий рік. Чомусь завжди рахувала роки із 1 вересня, а літо було поза роками, наче календи. Так і тут. Тільки новий рік приносить сум, адже літо минуло так само, як колись мине життя.
tuitikki: (нарешті я)
"Ваша проблема в тому що ви не любите свою країну."
Наш народ не звик хайзяйнувати. Нас змусили розчаруватись у чесній праці. Ці всі розкуркулення, колективізація, потім Союз. Ми відвикли бути господарями, що у подвірї, що в Країні. І більшість таки не любить Україну. Найпечальніше що наші політики та ЗМІ продовжують тиражувати думку про те, що Україна - це звалище руїн, яке ледве ворушиться під щоденними нападами, корупцією і зовнішніми атаками. Як таку любити? Згадується "Один плюс один. Якщо ти некрофіл - ти не один" та правильні слова Ліни Костенко. Ну досить "піднімати народ з колін". Та ви на них просто не ставайте та й усе.
Так у нас багато проблем.
Але вони вирішуються.
Якщо одного ранку змусити всіх українців полюбити свою країну.
tuitikki: (дівчина у капелюci)
 Сьогодні спілкувалсь з книгою (то був Карлос Кастанеда). Ну ви знаєте, від нічого робити ставиш питання книзі, відкриваєш на довільній стронці і те що ти прочитаєш першим і буде відповідь. Чудовий засіб від навзяливих думок, до речі. Після трьох питань вона "відповіла": "Тут я не можу тобі допомогти, синку". Мене це так зачепило) І правда нічого просити бідну книжку розв'язувати власні проблеми.

Щастя

Jul. 15th, 2009 09:15 pm
tuitikki: (вона соромиться)
 У нашому суспільстві жахлива суміш. З одного боку існує культ щастя як абсолюту, а з іншого всі намагаються страждати.
А з третього боку, чого хочеш, те і матимеш, знайдеш тільки те, що шукаєш і так далі.
Як ви думаєте, щастя - це необхідна умова повноцінного життя чи недосяжний абсолют?
tuitikki: (Default)
Вчора вночі усівдомила свій випускний. Про те, з якої теплиці мене випустили і в який світ. Страшний та прекрасний. Підлий, продажний та водночас з честю, гідністю та великою любовю. Я можу сказати набагато більше. Але це не важливо. Просто я розумію, тобто відповідально приймаю новий етап свого життя. Я багато чого втрачаю, але це все правильно. Це захоплює. 

Літо!

Jun. 22nd, 2009 11:11 am
tuitikki: (Звір)
 Люди, готика - це звичайно красиво і тд, але ж не можна так жити... Літо надворі! Гуляти, радіти, жити! Сумувати можна потім. Це ж гвинтові сходи донизу. Кожного разу, як думаєш про сум, стає все сумніше.
(До особливо депресних постів френдів.)
tuitikki: (Білочка!)
По-перше, я дуже рада що я поруч з вами уже 2 роки!

Ніякої статистики не буду підводити. Якось це не пасує до мого журналу) Замість цього хотілось би сказати щось кожному особисто, але потім я подумала, що, мабуть, це займе занадто багато часу і набуде ознак тиражовості.
Тому просто скажу, що ВИ мене регулярно
 радуєте, інформуєте, розчулюєте, підбадьорюєте, будите, даєте поради, допомагаєте, долучаєте до прекрасного, епатуєте, дивуєте, навчаєте і робите безліч інших чудових речей)

Також зрозуміла, що зі мною занадто багато відбувається такого, про що я ніколи сюди не напишу. Чи тому, що важко пояснити, чи тому, що це не моя таємниця, чи тому, що боюсь когось образити, чи, бо це буде виявляти мої слабкі місця перед іншими, чи, іноді, це не політкоректно.
Ось так і жиє цей бідний недоглянутий журнал - заростає буряном напередодні свого 2-річчного ювілею. Не хочу його знищувати і розумію, що моє життя стає якимось занадто складним, чи що. Це захоплює і лякає водночас, і мені ще більш страшно, що насправді це моя особиста справа і нікого не цікавить (і не буде в майбутьному, припускаю, цікавити), що зі мною відбувається і навколо мене.
А, загалом, навіщо?

Тому так і буду поки жити у щілинноонлайновому режимі)
tuitikki: (Default)
Дивний спокій на душі. Природа, спокій та гармонія буремних річок та нестримного сонця, зелених лісів та чарівно-дощової весни. І все-таки ми, люди, - це частина природи, більше природня, аніж соціальна істота. Природа наш дім, і саме вона може з нами поділитися своїми чарами, своїм, омріяним нами, смертними, спокоєм. Сонце дарує тепло, річки - воду, але вони залишаються і це лише частина нетривкого, але такого потрібного балансу. Так само і ми з вами віддаємо любов, егоїстично знаючи, що від цього її стане лише більше, а нам тільки краще. Ми підемо до спокою, як черепахи до води.
Помер Ігор Пелих. Більше казати нічого не теба. Тихо...
tuitikki: (Білочка!)
"Що зробило з жінкою наше модерне свободне виховання дівчаток у піджаках (нрзб.) і без коси."
Зачепила фраза. Щоденник Довженка - дивовижна річ. Дуже нагадує найкращі зразки блоговедення. Висловлені дуже актуальні думки.

Завтра писатиму біологію.
потім їду одразу із ЗНО до Криму)

tuitikki: (Білочка!)
Был такой математик Пол Эрдёш. Вот, что пишет о нем Википедия:
Начиная с конца 30-х годов и до самой смерти, стиль жизни Эрдёша можно охарактеризовать как «странствующий математик». Он путешествовал между научными конференциями и домами коллег по всему миру. Он появлялся на пороге со словами «мой мозг открыт» и оставался на время, необходимое для совместной подготовки нескольких статей, чтобы уехать дальше ещё через несколько дней. Он щедро делился с окружающими своими математическими идеями, и сам легко откликался на чужие идеи.
Умер он от сердечного приступа во время конференции в Польше. В кармане у него был билет на самолет до Вильнюса, где должна была состояться его следующая конференция.

(Стаття з Вікіпедії, перепост з [livejournal.com profile] feerija )

Я:  сковорода прямо)))
Ш: да, хороший человек... жалко что так умер.
Я:  так померти, у дії - це не так погано
Ш: а така смерть дійсно краще ніж у ліжку
Я:  я не кажу що краща) смерть у ліжку може бути різна) а як ти помреш?

У цьому ключі питання до френдів.

А ЯК ТИ ПОМРЕШ?

tuitikki: (Білочка!)
Нейтрино - одна із елементарних частинок, котру дуже(!) важко зареєструвати.
Та все ж вона вступає у реакцію із протоном утворюючи нейтрон, позитрон та фотон. Але не в тому справа.
В одній із популярних статей була думка про те, що якби нейтрино ні з чим не вступало у взаємодію, то ми б його не знайшли. Продовжуючи думку, а чи взагалі можна говорити про те, що щось існує, якщо воно не вступає у взаємодію ні з чим з чим ми контактуємо, тобто ніяк на нас не впливає?
tuitikki: (вона соромиться)


Коли від людини залишається лише її минуле, вона звільняється від потреби створювати майбутнє й покидає своє робоче місця.
Трохи журливо, трохи дощить.
Всі вірять, що ТАМ їй буде краще, я вірю теж.
Все так, як має бути.
І довгі тіні, і весняний дощ, і віра у те, що ще багато незробленого майбутнього
, і серпневі яблука і тихі очі вересневого неба.
Все так як має бути і саме це навіює тугу, абстракту тугу за чимось, що давно забула і ніяк не можу згадати.

усе звідси - http://smugasta.livejournal.com/71174.html>

[livejournal.com profile] smugasta

tuitikki: (дівчина у капелюci)
Кохання та натхнення - це одне й те саме. Тільки перше може забивати друге, а коли першого стає менше то звільняється місце для другого.
Я рік думала про історію математика д'Аламбера. Ось чому не він написав "Алісу".

Мені чомусь здається, що ви зі мною не згодні)
tuitikki: (Default)
Захотілося щось таке весняне-весняне!
Щоб розпустити волосся, стягнути ці пальта та шарфи, вдягнути якусь сукню, тонкі чобітки і загорнути шовковий шалик із котами навколо шиї, щоб співати та бігати під сонцем по калюжах нічного дощу на асфальті, котрі б так красиво виблискували, пити запашну каву у вуличній кав'ярні, щоб сміятися, і дивитися у дивовижно синє небо, вдихати його та усе навколо, вбирати мов губка миті, бути закоханою і трохи п'яною від цього повітря, від цього неба, кольору та звуку.

Ромашки
tuitikki: (вона соромиться)
Граф
може бути різним
Він може бути дезорієнтованим
(на місцевості?),
чи ні...
а точніше неорієнтованим,
а також зваженим
(у своїх рішеннях
чи на вагах?)
Чи незваженим.
Далі, у нього є Кості
(чи я там з англійської bone?..)
а також Вершини
(чи вершники?)
І те
і друге
можна видаляти
і створювати.
Навіщо це менi?
Справа в тому, що
саме за такого графа
можна отримати 12
від Графині графів.

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 19th, 2017 06:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios