tuitikki: (Красива-сумна))
Останнім часом у мене склалося враження ніби я живу у несправжньому світі. Ніби все навколо мене набуло ознак математичної дискретної моделі, яка абсолютно не передбачає мого існування. Мені почало здаватись, що насправді, якби мене тут не було, все, абсолютно все, було б так само. Моє втручання абсолютно не впливає на майбутнє цього мікросвіту, мого оточення, і така повна замінність (як антонім незамінності) мене дуже виводить з себе. Тобто вже вивела. Так, що я мислю чужими бажаннями. Я думала, що це пройде, але я тільки входжу у латетну стадію, і відчуваю себе ніби у якомусь химерному ментальному анабіозі. Ніби я не тут. Ніби тут не я насправді. Загалом це напевне проблема екзистенційна. Я не можу знайти собі мету у своєму новому житті, і тут абсолютно нікому мені допомогти. Тут немає критиків, порадників, друзів, ворогів і взагалі яких-завгодно моральних, етичних та світовідчуттєвих орієнтирів. Мені не вистачає власної самоідентифіквції, і хоча це мені моглою б допомогти стати іншою, кращою (в умовах відсутності зовнішніх рамок та шаблонів старого оточення та життя), я навпаки відчуваю, що ті рамки тримали мене на моєму власному щляху, і робили, власне, мене. Загалом хочеться сподіватись на краще, але тенденція до споглядання минулого та чіпляння за нього, немало спровоковане моїми українськими колегами (це наче якась гра - тут принято марити українською їжею, причому, здається, чи не тільки нею) мене дуже гнітить та заганяє у глухий кут. Я дуже виявляється залежу від людей, маю ксенолабільність, якщо можна винайти такий термін. Не радує... Але я ще раз скажу, що сподіваюсь на краще. Може я таки знайду собі якусь мету? Коли я минулий раз міняла усе у своєму житті, то був повністю обдуманий та свідомий вибір, котрий і привів до повної душевної сатисфакції, і, фактично, створив мене. Але зараз я сумніваюсь. А це дуже і дуже не радує. Мені б якийсь маяк...
Ну ось так. На одному диханні. Виговорилась.
tuitikki: (Первісна людина)

Треба розказати трошечки про поточні події, мені здається. 

У суботу-неділю був тузльот у ліцеї. Це для тих, хто вчився у 145 ліцеї, зрозуміло, а для інших я поясню.

Щоосені у якусь суботу уся школа вибирається у невеличкий похід. 8-9 класи тільки на день, а 10-11 можуть лишитися на ніч. Там відбувається безліч цікавого. Біатлон знань(учні бігають, відповідають на питання, долають перешкоди, ставлять палатку), СТМ(Спортивно тур маршрут), конкурс кашоварів, плакатів, реклами приготованої страви, та ін. Це виключаючи всілякі учнівські забавки: ігри, волейбол, традиційний, для таких випадків, спів під гітару, хованки у лісі, застосування спортивно-туристичного орієнтування на практиці(простіше кажучи, заблукав у лісі - знайди дорогу назад:), сидіння у кущах романтичних пар тощо.

Все пройшло гладко - у нашого класу перше місце по біатлону, третє по перетягуванню канату та рекламі.
Єдине, що мене засмутило - це те, що все пройшло аж надто по плану. Надто тихо та чинно. Не було істеричного сміху та сліз, веселих жартів та співів. Незнаю в чому справа. Може з віком ми усі нуднішаєм?

***

У Бредбері у його 451 по Фаренгейту є непримітний, але цікавий момент. Незвичайна дівчинка, що говорила з пожежником мотерла йому підборіддя кульбабкою: "Якщо воно стало жовтим - це значить, що ти в когось закоханий... Як прикро, ви ні в кого не закохані". Я тільки зараз зрозуміла, що малося на увазі. 
Щоб бути живим треба бути трішки закоханим.

***

Читаю "Войну и Мир" і "Гобсека" одночасно - Гобсека у транспорті( бо маленька книжечка), а Войну и Мир дома.
 
Коли я перейшла до нової учительки, виявилося що я не шарю інформатику. Але я постараюсь і все буде ОК!

Ну, бувайте. Аж сама здивувалась, що таку громадину написала.

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 04:29 pm
Powered by Dreamwidth Studios