tuitikki: (Лаванда)
 Цілий день ми збирались і збирались на ту Країну Мрій, і так не хотілося чогось їхати, та нарешті приїхали. Там були ще наші, що приїхали раніше, тому ми і їжі і води і підстилок всяких попривозили. Тільки встигли отаборитися, я побігла слухати Сашка Лірника, дослухали ми казку про вовка та собаку, і пішов дощ! Всі порозбігались до дерев, а ми вчотирьох під однією парасолею та дощовиком. Спочатку ніби нічого. Ну накрапає собі трохи, ну то й що? А потім як пішло, як лило! А головне ж, що таке холоднюче та таке вітряне, ще й град. Ми стояли, спинами до дощу і пригадували всі випадки того, як же дощ відганяли. На Купала, на минулі Країни Мрій... Я напевне найсухішою вийшла з того дощу, бо дощовик закривав плечі, на відміну від парасолі. Трохи порідішало і ми побігли босоніж (бо слизько ж) шукати своїх. Люди всюди ховались, і під маленькою сценою ми кинули одну коліжанку) Зустріла іще знайому під дощем, трохи намокла. Все б добре, бо вишиванку я не вдягала одразу, бо було б занадто тепло, але ж нема чого перевдягнути замість штанів, які наскрізь промокли. Та й усі решту були ще у гіршому стані. Так що як ми приїхали на Країну Мрій, так і поїхали) 10 хвилиночок отак-от.
А внутрішній голос казав, не треба нікуди йти, не треба)
Ось фото, одне-єдине! )

А найбільш відчайдушні таки ж лишилися і був концерт на малій сцені, що щось явно у великій закоротило.

УПД. Останнє речення - брехня =)

Home=Happy

Jul. 8th, 2010 10:01 pm
tuitikki: (Default)
Сьогодні був винятковий день! Відчуваєш ніби із середини піднімаються всі приховані можливості та резерви! Ніби нарешті вільний і розумом, і тілом. Чудовий настрій, погода - все!
Ось це дивовижна властивіть дому - не треба ні до чого звикати та пристосовуватись, нарешті можна розслабитись.
І люди навколо, до яких також не треба пристосовуватись... Ось точно як у пісні: "I will be your home."
Так хороше-хороше. Саме зараз з мене можна витягнути пару кілометрів першокласних мотузок. Користуйтесь, кому треба.
tuitikki: (Мавка)
Якось я ніколи не розповідала про одне гаяння часу яке мені винайшли на початку минулого семестру. Тоді мене вперше запросили на сесію DND (де всі загинули =) і з тих пір це боєжевілля триває аж до тепер. Мій персонаж - це красива жінка 27 років, котра володіє природньою магією, хоча все одно читає книги, бо вважає що саме з них вона черпає мудрість, а не з свого природнього дару, як є насправді. У неї рудувате кучеряве волосся, та червоний розшитий одяг. Щодо її душевного світу, то особливо мякосердною її назвати важко, але має власні переконання про справедливість і ніколи не зачепить даремно, хоча може обманути чи пройти повз. Лінденау (згадуєм Lux Perpetum) вміє чакулвати багато атакуючих вогняних заклять, хоча чогось дуже корисного вона не вміє. Загалом я це пишу бо мені необхідно її намалювати і я продумую її легенду.
Власне все.
Дякую за увагу)

UPD: Поки я це писала пан Майстер убив мою магиню, без моєї участі у грі. Іронія долі) Бу! Ніким іншим грати не буду. Обїдуться.
tuitikki: (Default)
Дякую [livejournal.com profile] gohatto_n  за чудове посилання.

Була ще одна більш велика та серйозна, із труною, монахами та іншою готичною єрессю, але я її не правильно зберегла. Може так і краще.

tuitikki: (Default)
...
ПС. Хочу купу коментів і щоб мій щоденник розтягнули на цитати.

...

Від [livejournal.com profile] kvito4kina 


=)


Привіт зі Львова.
tuitikki: (дівчина у капелюci)
Христос народився!

Але на Тайвані це не занадто помітно. Це дуже несправжнє свято тут. Купа атрибутів, але жодного наповнення. Пластмасове свято якесь. Ялинки із прикрасами, але ніхто не знає значення. Але є приємності звичано) От вчора увечері співали колядок перед гуртожитками. Тиха ніч китайською - це диво) Я навіть підспівати можу!

Особливо незручно себе почувають українці. Бо, як іноземців, їх вітають із Крістмасом, питають як святкували і тд, і думають, що ми справді таки святкуємо і будемо дарувати щось, і вітати, і бажати, і взагалі поводити себе, як у типових американських різдвяних фільмах. Мене щось муляє, коли я починаю вітати їх із святом, яке не святкую ні я, ні вони. Це якось ще більш пластмасово. "Меррі Крістмас!", а я от ввечері буду спати, читати книжку і чай пити. Але все одно вітаю. Не можна ж усім пояснювати, що у нас на Батьківщині все не як у нормальних іноземців)

А все таки мені дістався справжній різдвяний дарунок вранці!) Від Діда Мороза прийшов. От саме на Різдво. За деталями до спільноти scoro_novyy_rik)



Антоне, дякую тобі дуже-дуже! Ця книжка про осінь саме те що треба людині, котра ту осінь не побачить ще незрозуміло наскільки довго. І твій малюнок просто шикарний. Тепер на стінці висить.

Я теж вислала свого подарунка. Хвилююсь. А раптом не вгадала!
tuitikki: (що прийшов із Заходу)
Спочатку він мене ставить в повний ігнор без мого відома, а потім зголошується прийти на мою зустріч. Що б це могло означати?

Друзі

Sep. 2nd, 2009 01:55 pm
tuitikki: (Default)
Всі мої друзі та колеги кажуть, що, ой, ми будемо скучати, ой, вертайся. А мені не хочеться ні їхати кудисть, ні вертатись. Особливо до цих, скучаючих. Друзі - вони завжди друзі. Якщо ти через десять років повернувся з північного полюсу і у вас є теми для розмови на цілу ніч, крім "як там? холодно?", то це друг. У моєму розумінні. 
Навіть я усвідомлюю, що такий підхід збіса ідеалістичний. Я не хочу втрачати те, що маю, але водночас не маю жодного ентузіазму для спілкуванням із напівзнайомими, а по факту невідомими людьми. Краще вже незнайомці. Там принаймні все щиро. Я не знаю тебе, ти - мене. Давай будемо гуляти та сміятися!

Всіх з чарівними першими днями мінливої осені! Бажаю вам багато новго та хорошого!
tuitikki: (Білочка!)
По-перше, я дуже рада що я поруч з вами уже 2 роки!

Ніякої статистики не буду підводити. Якось це не пасує до мого журналу) Замість цього хотілось би сказати щось кожному особисто, але потім я подумала, що, мабуть, це займе занадто багато часу і набуде ознак тиражовості.
Тому просто скажу, що ВИ мене регулярно
 радуєте, інформуєте, розчулюєте, підбадьорюєте, будите, даєте поради, допомагаєте, долучаєте до прекрасного, епатуєте, дивуєте, навчаєте і робите безліч інших чудових речей)

Також зрозуміла, що зі мною занадто багато відбувається такого, про що я ніколи сюди не напишу. Чи тому, що важко пояснити, чи тому, що це не моя таємниця, чи тому, що боюсь когось образити, чи, бо це буде виявляти мої слабкі місця перед іншими, чи, іноді, це не політкоректно.
Ось так і жиє цей бідний недоглянутий журнал - заростає буряном напередодні свого 2-річчного ювілею. Не хочу його знищувати і розумію, що моє життя стає якимось занадто складним, чи що. Це захоплює і лякає водночас, і мені ще більш страшно, що насправді це моя особиста справа і нікого не цікавить (і не буде в майбутьному, припускаю, цікавити), що зі мною відбувається і навколо мене.
А, загалом, навіщо?

Тому так і буду поки жити у щілинноонлайновому режимі)
tuitikki: (Трояндочка)
Дякую Олексі та Машуті за чудову командну роботу!!!

Дякую Турніру Юних Хіміків за актуальну проблему, котра надихнула нас на цей проект.
Дкую яблукам за заголовок
Дякую Міхайльовій Лені за яблучну кислоту.
Хивренку з КНУ за кверцетин.
Дякую Андрію за сорочку!)))
Дякую Нагорній Оксані та поліграфії "Твій Формат" за чудовий стенд.
Дякую Наталії Василівні Дружиніній за її впертість і за готовність нас шпиняти. Без цього ми б просто не пішли на Інтел.
Особлива вдячність Наталії Іванівні Шульгі за цінні поради, завдяки яким ми отримали перше місце.
Дякую організаторам конкурсу Intel ISEF за чудово проведений час!
Спонсорам за нову клавіатуру та дуже круту футболку.
Всім учасникам з якими мені довелось спілкуватися за чудову компанію та достойну конкуренцію.

Дякую журі конкурсу за кропітку роботу і допомогу, та за те, що вони схаменулись і не послали нас в Америку!!!)))

перемога!!!
tuitikki: (Default)
- І що з тебе буде в кінці року?
- Правильно, бліда тінь.


Поки у всіх період післяканікулярної активізації у мене вкрай важкі будні. Тому я буду писати все менше (чи зовсім не писати) і буду рідше читати френдстрічку. Зарання пробачте за некоментування життєвоважливих постів. Все що ви б хотіли мені сказати можна сказати у вигляді коментів до бідь якого посту - я читаю пошту регулярно.

І останнє. Я була б дуже вдячна, якби ви сказали, як ви обрали свою професію, виш а потім роботу? Будь-які поради вітаються)))

А взагалі, все не так погано, як могло б здатися. В крайньому випадку можна на всі заняття і взагалі на все плюнути (коли дістане)))))

Хай все буде пучком)

tuitikki: (Білочка!)

Почалося все з того, що я дізналася про час проведення Країни Мрій (далі КМ). Мене здивувало, що цього року якось рано, чи що. 21 червня. Для мене це стало несподіванкою, принаймні. Але цього разу таки дуже пощастило. Всім. Адже сама КМ - це наче Купальські Ігрища. А 21 червня - день літнього сонцестояння і є Йвана купала. Якщо бути точнішою, то саме ніч з 21 на 22. Отже мали нагоду достойно відсвяткувати Купала. (Чому звично приймають 7 липня - признаюся, не знаю. Якщо хто пояснить, з цікавість послухаю.)

tuitikki: (Білочка!)
Це жахи! За останній тиждень я загубила три неймовірно важливі речі: свою НЕшарикову ручку, якою я пишу вже чотири роки, зошит, в якому було написано усе, чим я займалася минулого тижня (диференційні рівняння, теорія відносності, лінійна алгебра тощо) і вірша, написаного, як завжди, на якомусь неформатному клаптику паперу. Втішаю себе, що десь воно є. Особливо зошитка. Точно є! Було б дуже прикро не знайти. Це ж навіть не просто річ - це знання.

Минулими вихідними була в Тернополі. Братик поїхав кататися на тролейбусі і бігати по промзоні зі зграєю однодумців, а я так уже, примазалась. І потягала рідних батьків по Тернополю і області. В неділю увечері мені прийшло в гролову, що я не спала на свому ліжку більше тижня! З автобуса додому, поїсти і на поїзд - неймовірні відчуття.
Поки напостити фоток і написати чогось подібного до звіту не можу. фотки на флешці не у мене.

А ще! Я нарешті дочитала Сапковського (Вежа блазнів, Божі воїни) котрі намагалась осилити два роки тому і тепер почала спочатку. Рекомендую людям із сильною волею)))

Спеціально для [livejournal.com profile] ja_oliaяка любить макрозйомку.

Це кавові зерна.







tuitikki: (Default)
Вітаю з 7 березня!!!

А ви знаєте що наступне 7 березня, пятниця буде через 6 років! Всі уявили наскільки це важливий день!))

Також, ВЧОРА у багатьох моїх було ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!! Всіх вітаю, хоча ніхто й не прочитає, мабуть.

А ще ЗАВТРА 8 березня. Чесно? Мені лише приємно, що це вихідний. Якесь насправді неясне свято. Хоча подарунки - це звичайно добре)))

І нарешті... Вітаю чудову, неймовірно красиву пару, взірець всого найкращого [profile] une_petite_rose & [profile] revelation_caneз РІЧНИЦЕЮ! Ви приклад, що доводить, що казки не вигадують, а переказують)))

2 Cane: не коментую в твій пост, шось не відкривається.

***

А в мене тим часом, здається, починається нормальне життя... Хоча, все можливо)
tuitikki: (Сова)

  <<якшо уявити собі френд-лєнту не стрічкою, а сіткою, у вигляді багатоквартирного будинку, то багато цікавіше буде спостерігати за мешканцями.
одні постійно стовбичать у вікнах, інші світла не вмикають і роблять вигляд, шо на канікулах, або переїхали. з присутніх хтось вирощує піларгонії, годує пташок, відкриває вікна ширше, щоб демонструвати свої гарні шпалери, співає, стукотить дисертацію машинкою, влаштовує гулянки, запрошує натовпи, постійно сушить на вікні ліфчики, пече пироги, удає партизана неіснуючої боротьби, дивиться кіна, сексу я, правда, ще не бачила, але якісь тіні за шторами трапляються.
і я не знаю, чи подобається мені такий вуаєризм. вудчуття, шо ти модератор будинку оманливе. вікна відкриваються тільки настільки, наскільки хочуть власники. покричати їм у вікна шось типу: ей, чувак, мене дратують твої піларгонії, або зроби голосніше - ні до чого не приводять. це все одно спілкування добровільних в"язнів своїк кліток. факт, що ти власноручно можеш додавати або висіляти мешканців також нічого не міняє. це тільки функція консьєржки.
лишається тіки або потурати далі своїй звичці підглядання, або знайти їй заміну у вигляді іншої поганої звички.
і поки моя самодостатність безнадійно б"ється з ненажерливою цікавістю, мою увагу привернув один новенький.
він заїхав нещодавно до корпусу молодих та творчих.
але про нього трохи згодом, коли повернусь
(це буде мило!)>>

[info]shisa_ua 

  Розгрібала меморіз. І знайшла таку чудову річ. Не могла стриматись, щоб не запостити. 

_____

  Сьогодні захистила МАН. Отримала море "задоволення" вислуховувати народ, котрий, схоже, то і роботу свою вруге бачить. Писати про СНІД і не знати що таке ретровіруси і зворотня транскриптаза. Писати про ренгенографію кисті руки і не знати що таке епіфіз і діафіз. Казати, що ендокринна функція нирок - кровотворення. При роботі про кон'юктивіт не знати інкубаційного періоду. І море іншого! Навряд чи всі, хто побачить ці записи володіють цими знаннями, але ж ви не пишете наукову роботу по відповідним темам! Як сказав один хлопець на форумі : "У вас жахливі аккорди. Я теж не вмію підбирати акорди, але ж і не берусь!". 
  Мабуть і не діти винні у такій ситуації. Навіщо вчителі дають писати їм такі роботи. Мабуть, в кожному випадку ситуація різна. Але навіщо? 10 хвилин сорому і нерви?

tuitikki: (Білочка!)
Сьогодні попрокидалися друзі ЖЖшники)) Віконце у зимовій сплячці?) Я взагалі не знаю, що тут роблю - завтра до біса всіляких річних контрольних і заліків, але все таки я тут.

Сьогодні було декілька пригод, але додому я прийшла з чітким враженням, що все правильно зробила. І це чудово!

Дякую вам усім, за те що ви є!
tuitikki: (smile)
 Сьогодні затащила додому трьох друзяк - спочатку вони мене проводжали, а потім мені стало соромно, що вони так далеко перлися, мерзли, мокли, а я їх не запрошую на чай. Варто згадати, що двоє живуть на Лівобережній ([profile] ckald i [profile] jackiston_drake) і один в Вишгороді, причому, моя хатина знаходиться на самому краю масиву, відомого як Троєщина. 

Вирішили хлопці провести дівчину додому))))
 
tuitikki: (Сова)
 Так, я знаю, що багато усього сталося за цей час. Так, я знаю, що пишу якісь особисті дрібниці, у той час, як змінюються глобальні речі. Та просто я згадую про свою незначність, чи краще невпливовість, і мені тоді здається, що насправді я не можу судити такі маштабні речі з свого погляду, що можливо, я надто все ускладню, чи навпаки покажу надто спрощено. І мені, не дивлячись на те, яке враження могло скластися з мого монологу, здається, що все-таки не  слід писати про речі, в яких я не почуваю себе обізнано та компетентною.

Тож перйдемо до цих самих дрібниць))

Сьогодні я зірвалася зі школи в 15:45 (скоріше втекла від нашого завуча з організаційної роботи, а простіше для знаючих - РИБИ)  і полетіла в КМЦ Могилянки, натхненна можливістю потрапити на шаровий концерт Піккардійської Терції. Після декого телефонного виясняння яким раком пройти до нього вияснилось , що КМЦ, це та бандура у радянському бетонному стилі, яку я знаю уже давно. Потім очікуючи, що на мене під час спроби туди прорватися, нападе озброена група людей охорони(десь так це описував мій братик))) я визвонила уже згаданого вище члена моєї родини, щоб він мене провів у актову залу. Після успішного взяття могилянки штурмом при повній відсутності опору)) я таки потрапила на місце очікуваного діяння. По дорозі ми підхопили братового друзяку з Франківська і помчали на якийсь 9(соромно близький!) ряд, де три місця відповідно тримали рюкзак, куртка і сумка мого брата.
Ну і власне почали приймати участь у святкуванні 392 річниці КМА. Найяскравішим моментом став вихід Брюха: зал встав і несамовито плескав ще до того, як Почесний Президент щось встиг сказати. Заспокоїлись ми лише тоді як Брюх у своєму всім знайомому  "дідморозововському" стилі збентежено промовив "Ну сідайте вже...". Бідний Квіт! Він завжди буде стояти у тіні свого великого попередника. Брюха вдягли в професорські шмотки, наділи на нього Клейнод Почесного Президента, він сказав кілька потрібних та гарних слів і принявся за своє улюблене заняття - розказування байок (я зовсім не ставлю під сумнів їхню дійсність, я лише наголошую на своєрідності форми та виконання!). У даному випадку він розказував про те, як добували вони стільці на першу презентацію КМА. Повторювати не буду цю байку, бо у моєму виконанні вона виглядатиме блякло та непереконливо. А взагалі варто б уже видати могилянцям брошурку "Байки Брюховецького, або повчальні історії із життя КМА, не позбавлені гумору". Може варто задуматись?
Далі наче не було нігого незвичного, хіба що варто вімітити, як мило та лаконічно висловилась представниця "Тетра-Пак", після вручення їй сертифікату "Благодійник року". А, так, як я могла забути: ведучим усього цього був Захарійченко. Ну і звичайно було доволі багато приємних (читай ненудних) моментів, які можна зрозуміти лише у контексті.
Отже саме мета моїх відвідин - концерт Піккардійської Терції. Ще під час численних нагороджень та відзнак можна було побачити чорно-білих "пікардійців", що нетерпляче виглядали з-за лаштунків. Потім...

* Слухайте мене репресують, тому не можу дописати, завтра буде концерт. Допишу "Потім..." )) *
tuitikki: (Котик)

у мене тепер аж двое знайомих, що спілкуються виключно українською мовою. При чому виявилося, що вони знайомі. Це мій брат та друг з цьогорішнього випуску (може хто знає - РІN). А познайомились вони на гуртку з інформатики.

Може є хто небуть, що претендує на роль третього?

***

Двое моїх постійних спутників та друзів захворіло. Третій безнадійно корчить з себе ідіота. Воно то смішно, але користі мало, особливо, якщо я чудово знаю, що він представляє з себе насправді.
Чому люди малюють з себе біс-знає-що, і до них навіть не доходить, що не можна придумати нічого кращого ніж вони є насправді?

...сьогодні до мене остаточно дійшло, що прийшла осінь. Скоріше впало разом із каштаном на голову. Як Ньютону) З чим себе та вас вітаю!

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 19th, 2017 06:50 pm
Powered by Dreamwidth Studios