tuitikki: (Лаванда)
[personal profile] tuitikki

З першої нашої зустрічі я зрозуміла що париж це місце що дарує відчуття неважливості. Це велике місто побудоване багатьма поколіннями людей, як памятник багатству та владі, памятник державі та вічності. Він так і запрошує подивитися на товщу столітть і нвшанування культурних пластів із паралельним але наступним memento more. Що як відомо означає, що як не як, а все одно моментально в море. Вся ця просторова та часова космополітичнїсть дає свободу, як розуміння того, що від тебе нічого не залежить, ти нічого не можеш змінити, без тебе все було так само, ти не важливий. Це розуміння дає свободу бути тим чим ти хочеш бути і робити саме те що ти обираєш, бо яка різниця. Але з іншого боку який сенс у тому щоб бути якщо це нікому не треба? Цей катана із двома гострими кінцями... Париж лікує від депресіі і розбитих сердець дозволяючи вийти за границі свого маленького я, але водночас дарує уявлення про нікчемність твого его. В моєму житті останнім часом занадто багато парижу.

Ти знаєш що ти людина?

Моя унікальність нічого не міняє. В цьому світі ще шість мільярдів унікальних людей. Мені не здається, що цей світ зазнав би якихось разових змін якби мене не було у часо-просторі. Колись про мене не згадали за три тижні відсутності у школі. Дивно, тоді в мені було достатньо цілісності щоб не перейматися. Здається я росту вниз.

навчися бути потрібною сама собі. Любити життя і любити себе. Вирізати метеликів із синього паперу. Може саме цього мені не вистачає?

Через якийсь проект, я провела цілий тиждень дорогоцінних часу із комп'ютером замість того щоб провести цей час із людьми яких я люблю і які цінують мене. Для чого я метушусь через півсівту, замість того, щоб бути там, де мене потребують найбільше? Я віддав своє життя за те щоб бути тим ким я є. Чи те того варте? Чи те того варте?

Останні сорок хвилин виявилися нікому не потрібними. Вся праця, зроблена хоча і з поспіхом та все ж з душею, пішла... Лісом загалом. Виходиш і думаєш - для чого? І раптом інша думка вражає прямо кудись посеред думок посеред всього кольорового мотроху, у прямісінько серце, дивним, недосказаним і страшним острахом. А що якщо все наше життя так само?.. І в кінці ти виходиш, і все?..


Posted via m.livejournal.com.

Profile

tuitikki: (Default)
tuitikki

June 2014

S M T W T F S
1 234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:42 am
Powered by Dreamwidth Studios